Skip to Menu Skip to Content Skip to Footer

Показати пошук

Friday, Apr 26th



АКТУАЛЬНІСТЬ ВАЛЬДОРФСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ В НАШ ЧАС

Останнім часом серед високопосадовців та провідних педагогів країни виникають дискусії з приводу реформування нашої системи освіти. Всі розуміють про потребу якихось змін, але яких саме досі не вирішено.

Коли перед державою постає питання як виховувати своїх громадян, зазвичай звертаються до найкращих зразків міжнародного досвіду, беручи його за основу та будуючи власну концепцію, адаптовану до конкретних умов та особливостей.

Криза, яку перживає наша шкільна система, - турбота не тільки самої школи, це турбота суспільства і в першу чергу нас, як молодих педагогів. І питання: яким шляхом йти, як реформувати освіту, школу, які є зразки, щоб вчити та вчитися, - важливе абсолютно для всіх.

Теперішня система освіти не досконала, тому так гостро стоїть проблема її реформування. Мабуть, у кожного зі шкільних часів лишились не лише світлі спогади. Приміром, про лайливих вчителів, скроплені сльозами «трійки» за чистописання, виснажливі кроси, безкінечні контрольні – олімпіади – атестації! Погодьтеся , багато чого у вітчизняній  шкільній освіті хотілося б позбутися, щоб наші діти не зазнали тих переживань, які свого часу пережили ми. На мою думку, джерелом для таких перетворень могла би стати вальдорфська педагогіка, що передбачає виховання дитини в максимально природних і творчих умовах.

» Детальніше

Останнє оновлення (Понеділок, 06 червня 2011 23:57) By Євгенія Анцибор On 16.03.11

Міністерству Закордонних ...


Міністерству Закордонних Справ Німеччини від учасників

Зустрічі українських молодіжних організацій Європи Болгарія 2010




25 лютого 2010 року Європарламент ухвалив резолюцію у справі України, в якій окремим пунктом йшлося про жаль щодо надання Президентом України Віктором Ющенком звання Героя України Степанові Бандері. Оскільки, як сказано в резолюції, Степан Бандера «співпрацював з нацистською Німеччиною». Між іншим, цю резолюцію підтримали й депутати від Німеччини.

У 1959 році в Мюнхені (Німеччина), агентом КГБ було вбито Степана Бандеру, а через три роки відбувся великий судовий процес над вбивцею у Карлсруе. Тоді Західна Європа з прихильністю й співчуттям поставилася до українського визвольного руху, який боровся за здобуття незалежності України.

Також відомо, що в часі Другої світової війни Степан Бандера був в’язнем нацистського концтабору Заксенхаузен, а його рідні брати загинули в концтаборі Аушвіц.

Зважаючи на те, що в Європі, на найвищому рівні відбувається перекручення історичних фактів, які стосуються України й які негативно впливають на імідж української держави, просимо Вас надати офіційну інформацію щодо перебування Степана Бандери у концтаборі Заксенхаузен, а його братів – Олександра та Василя Бандер у концтаборі Аушвіц (загинули у 1942 році).

Вважаємо, що лише документальні свідчення про Україну, її визначних постатей зможуть допомогти європейському суспільству зрозуміти боротьбу українців за здобуття державності й стануть запорукою для європейських політичних сил та ЗМІ щодо правдивого висвітлення української історії та сьогодення.

 

         З повагою,

 

 

         Аліна Житник                                                                Мирослав Гочак
         Секретар                                                                      Головуючий


Останнє оновлення (Вівторок, 30 листопада 1999 02:00) By Анатолій Пікуль On 23.03.10

 

Таємниця: Як багатство ...

Таємниця: Як багатство створює бідність у світі

Існує «таємниця», яку ми повинні пояснити. Як так стається, що з разючим зростанням корпоративних інвестицій, закордонної допомоги та міжнародних позик бідним країнам –так само разюче зростає і бідність по цілому світу? Кількість людей, які живуть у бідності, збільшується швидше, ніж населення світу. Як це зв’язати докупи?

Впродовж останніх півстоліття промисловість і банки США (та інші західні корпорації) масово інвестують у бідні регіони Азії, Африки та Латинської Америки, відомі як «Третій світ». Транснаціональних інвесторів приваблюють багаті природні ресурси, високий прибуток внаслідок низькооплачуваної праці, а також майже повна відсутність податків, природоохоронних правил, необхідності забезпечення соціальних гарантій для робітників тощо.

Уряд США субсидує цей відтік капіталу, надаючи корпораціям податкові пільги на їхні закордонні інвестиції, ба навіть сплачуючи частину витрат на переміщення бізнесу – часто викликаючи обурення профспілок вдома, які бачать, як їхні робочі місця випаровуються.

Транснаціональні компанії витісняють місцевий бізнес у Третьому світі та займають його ринки. Агропромислові картелі США, значною мірою субсидовані за рахунок американських платників податків, викидають надлишкову продукцію на ринки інших країн за демпінговими цінами, розорюючи таким чином місцевих фермерів. Як описує Крістофер Кук у своїй «Дієті для мертвої планети», вони експропріюють найкращі землі у цих країнах для вирощування рентабельних культур на експорт – зазвичай монокультурних насаджень, які вимагають значної кількості пестицидів, залишаючи дедалі менше площі для сотень видів продукції, яку вирощують органічно та яка годує місцеве населення.

Витісняючи місцеве населення з його земель і позбавляючи його самодостатності, корпорації створюють переповнені робочі ринки людей на межі відчаю, які вимушені жити в міських нетрях і гарувати за мінімальну зарплату (коли можуть знайти роботу), часто всупереч законам тієї ж країни про мінімальну заробітну платню.

» Детальніше

Останнє оновлення (П'ятниця, 25 грудня 2009 02:05) By Анатолій Пікуль On 25.12.09

 

Увага! Набираються ...

Шановні колеги!

У Вас є унікальна можливість зробити особистий внесок у становлення
об’єктивної історії нашої держави.

Десятки років від всього світу за архівними „мурами” приховувалася справжня
доля України. Зараз кожен з нас може власними руками відновити
справедливість та довести, що історія України не є продажною наукою, яка
залежить виключно від влади.

На сьогодні в Галузевому державному архіві СБУ є більше 800 тисяч
документів, які підлягають розсекреченню. Це:

- нормативно-розпорядчі документи;

- конфісковані документи;

- кримінальні справи та інші документи, що стосуються історії
України за років правління Радянської влади.

(В тому числі про карально-репресивну діяльність радянських органів
державної безпеки в Україні (Голодомори, депортації, Великий терор 1937-38
рр.) та Український визвольний рух).



Оскільки власними силами СБУ робитиме цю справу ще сто років, потрібна
допомога нас, відповідальних істориків та активних українців.

На сьогоднішній день є домовленість із СБУ про допомогу істориків-волонтерів
у справі розсекречення архівних документів. Проект розпочинає роботу з
24.03.2009 р.

Є різнопланова можливість працювати в даному проекті: займатися технічною
обробкою архівних документів (переведенням їх в цифровий режим), створення
короткого опису, обліку, розміщення на сайті і т.д. Отож кожен може вибрати
собі ту роботу, яка більше припадає до душі, але допомагає загальній справі.


Планується, що кожен волонтер витрачатиме близько 1-2 години на тиждень
(звичайно можна і більше, якщо буде бажання).

Шановний, історик!

Ти – надія всього народу на те, що його доля не зникне в архівних пащах.
Політики змінюються надто швидко, щоб ми могли бути впевнені, що величезна
глиба Української історії не зникне назавжди з нашого поля зору.

Твоє ім´я назавжди буде внесено в історію батьківщини, як щирого українця та
відданого справі спеціаліста.

Якщо ти навіть не маєш історичної освіти, але в тебе є бажання допомогти
Україні та відновити історичну справедливість, приєднуйся!

Допоможи вітчизні!

Ми гідні знати правду!



Телефонуй просто зараз!

8 (097) 655 55 76

8 (068) 128 56 42

Олена Літвішко

Останнє оновлення (Вівторок, 30 листопада 1999 02:00) By Олена Літвішко On 31.03.09

 

Крути

29 січня 1918 року на скрижалях історії України з'явилася героїчна сторінка, назва якої "Крути"

 Найкращі сини України в бою під Крутами кров'ю своєю легалізували ЇЇ самостійність. "Ці юнаки, - за висловом першого президента України Михайла Грушевського, -поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні. Славна смерть за Україну". Бою під Крутами передувала майже річна дипломатична боротьба за незалежність України спочатку з Тимчасовим урядом, а потім і Раднаркомом Росії. Раднарком 16 грудня 1917 року поставив Центральній Раді ультиматум, за яким вона мала обрати або повну покору більшовикам, або війну через 48 годин. Через два дні більшовицька армія повела наступ на Україну. У відповідь Центральна Рада 22 січня 1918 року видала IV Універсал, за яким Україна проголошувалася самостійною, ні від кого не залежною, суверенною державою.
 
Але, на жаль, на цей час Центральна Рада добровільно позбулася війська - гаранта незалежності держави.

 Центральна Рада 12 жовтня 1917 року приймає рішення про запровадження загонів місцевої самооборони і підготовку до демобілізації Української армії, яка налічувала майже 400 тисяч бійців організованого війська, що в переважній більшості підтримувало Центральну Раду. Українські частини, що визнавали Центральну Раду, швидко розійшлися по домівках. А от збільшовичені військові частини із своїм ворожим настроєм до української влади залишилися в повному складі і фактично стали значним резервом наступаючого війська більшовиків. 16 січня 1918 року Центральна Рада, зрозумівши, що проголошення безмілітарної держави є помилкою, схвалила закон про утворення добровільної армії. Між тим, понад 32 тисячі червоногвардійців, солдатів та матросів під проводом В Антонова-Овсієнка, застосовуючи тактику одночасного подвійного удару - з фронту силами війська і з тилу силами повстанців, захопили значну частину Східної України та спрямували основні сили на Київ через Чернігів і Полтаву. Крім того, на Правобережжі з боку Жмеринки-Козятина на Київ просувалися частини збільшовиченого гвардійського корпусу. Помалу це кільце звужувалося й наближалося до Києва.

Основний театр воєнних дій охоплював дві гілки залізниць, що вели до Києва - Чернігівську і Полтавську. 17 січня 1918 року тут відновилися бойові дії.  В цей же день Народний Секретаріат (штучно створений більшовиками уряд у Харкові) оголосив війну Центральній Раді. 18 січня В.Антонов-Овсієнко видав директиву про загальний наступ. За п'ять днів боїв на Чернігівській і Полтавській залізницях українські частини зазнали важких втрат. Шансів на перемогу українського війська залишалося мало, але воно продовжувало чинити шалений опір. 28 січня 1918 року до станції Пліски більшовики почали стягувати сили (у цей день прибуло 5-6 потягів) і розташовувати їх у ліску між станціями Пліски і Крути за 2 кілометри перед бойовою лінією українських військ, що займали Крути. Становище Центральної Ради стало загрозливим: у Києві вірного війська обмаль. Більшовики готують повстання, поповнення для фронту немає.

В цей тяжкий час Центральна Рада звертається до молоді із закликом до збройного захисту України. Молодь починає вступати до лав Вільного козацтва і «Куреня Студентів Січових Стрільців».  До куреня вступило 300 чоловік, здебільшого студенти Володимирського університету, учні гімназії імені Кирила і Мефодія, гідротехнічної та військово-лікарської шкіл. Курінь було розміщено в будинку 1-ї військової юнацької школи на Печерську і підпорядковано її керівництву. Особовий склад куреня, як і юнаки (так тоді називалися курсанти) школи, займалися бойовою підготовкою.
 Українське командування, скориставшись паузою у наступі більшовиків, протягом 27-29 січня 1918 року привело в порядок і посилило своє військо на фронті. У Крутах поповнення з Києва зустріла жменька гайдамаків, що з двома кулеметами й однією гарматою стримувала ворога. Військо, що прибуло, відразу ж почало готуватися до бою. Загальне керівництво підрозділами здійснювали керівники 1-ї юнацької школи, їх штаб розташувався на станції в ешелоні. Ліворуч од насипу розмістили три чоти, по 28-30 бійців кожна, студентської сотні, а її четверту чоту, складену з наймолодших віком і тих, хто не вмів стріляти, вивели до резерву. Для підсилення студентів на лівий фланг їхньої позиції перевели підрозділи куреня «Смерті». Вздовж смуги розташування війська спорудили шанці. На правому фланзі укріпилася за насипом залізничної гілки 1-ша юнацька військова школа. Безпосередньо на позиції розташувалися три юнацькі сотні - до 180 вояків, а четверта сотня (до 60 вояків) замикала правий фланг між насипом та станцією, щоб дати відсіч можливому обходу. Фронт оборони українських підрозділів сягав трьох кілометрів.

 Більшовицьке командування під Крутами мало військо в 5600 бійців, які займали фронт завдовжки 5 кілометрів. Отже, сили більшовиків більш як у десять разів переважали сили українців, ще й очікували підходу 1-го Петроградського загону. Наступ більшовиків розпочався 29 січня 1918 року о 10-й годині ранку одночасною атакою з лівого і правого флангів. Він продовжувався, і коли більшовики зазнали значних втрат, особливо на правому фланзі, їх зупинив лише вогонь отієї гармати, що була в українців. Через деякий час більшовики поновили наступ, а їхня артилерія перенесла вогонь на станцію Крути. Внаслідок обстрілу потяг командування разом з вагонами зі зброєю і набоями від'їхав у напрямку Києва, після чого артилерія більшовиків зосередила вогонь на позиціях українських підрозділів. В цей час почали виходити з ладу кулемети. Залишилося обмаль набоїв. Після 14.00 на правий фланг захисників Крут розпочав атаку 1-й Петроградський загін, її підтримав вогнем панцерний потяг матроса Полупанова. Удар цей прийняла на себе четверта юнацька сотня, але стримати не змогла. За таких обставин сотник А. Гончаренко, дочекавшись темноти, наказав відступати. Відступ прикривав залізничний насип, тому обійшлося майже без втрат. Тим часом відступ на лівому фланзі відбувався в дуже складних умовах.

Курінь «Смерті» і студенти залишалися в окопах. Командир студентів вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а потім уже відходити. У рукопашній в першу мить атаки командира було вбито, кількох студентів поколото. Врятували становище рештки куреня «Смерті» та резервна студентська чота зі станції.  Рештки куреня «Смерті» та три студентські чоти почали відступ до потяга в обхід станції і села Крути. Але одна чота студентів вирішила відходити через саму станцію Крути, де й була захоплена в полон. Ввечері того ж дня студентів і гімназистів розстріляли. Перед смертю один із них -хлопець-галичанин - заспівав пісню «Ще не вмерла Україна», її обірвали кулі. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Відступаючи, українські вояки підібрали більшість своїх поранених та вбитих. Юнаки, студенти та гайдамаки куреня «Смерті» різними шляхами дісталися потяга і вирушили у напрямку Києва, руйнуючи за собою колію. Крутянський бій - це зразково і за всіма засадами військового мистецтва проведена бойова оперативна акція оборонного характеру проти більш як удесятеро переважаючих сил ворога. Попри військову поразку, він увійшов в історію як взірець подвигу в ім'я Батьківщини. Більшовицьке військо від Крут і Гребінки розгорнуло наступ на Київ і в боях 8-9 лютого 1918 року захопило його.

 9 березня 1918 року Центральна Рада повернулася до Києва і на першому ж засіданні М Грушевський запропонував вшанувати пам'ять загиблих під Крутами і перевезти їх тіла до Києва.
 19 березня до Києва приїхав сумний поїзд з останками героїв. Того ж дня на Аскольдовій могилі відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами. Під час служби Божої на могилі співав студентський хор. Коли у 1919 році Київ знову захопили більшовики, могилу зрівняли з землею, а у 30-ті роки ліквідували кладовище. Місце поховання крутянців поглинув парк, а їхній подвиг мав піти у небуття. Проте він не був забутий. Після проголошення незалежності України було гідно вшановано і пам'ять героїв Крут. Зокрема, на місці останнього їх бою і на могилі героїв встановлено пам'ятні знаки.
 
 
 

Останнє оновлення (Вівторок, 30 листопада 1999 02:00) By Анатолій Пікуль On 26.01.09

 



Facebook MySpace Twitter Google Bookmarks RSS Feed Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Facebook

Новини з дружніх сайтів