Відкрите звернення представників української творчої інтелігенції, науковців, студентів та просто небайдужих громадян до міністра освіти та науки України Івана Олександровича Вакарчука  стосовно надання Донецькому національному університету імені Василя Стуса

Василь Стус – великої сили поет, відомий правозахисник, безкомпромісний борець за високі ідеали, істинний Герой України, що поклав своє життя за її майбутнє. Громадська діяльність і творчість Василя Стуса для формування сучасної української нації має ж таке ж значення, як постаті Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки.

Як особистість Василь Стус сформувався саме на Донбасі – тут закінчив середню школу, здобув вищу освіту, працював на журналістській роботі. На сьогодні саме він є найвидатнішим випускником Донецького університету, широко відомим в Україні та світі. Тому кожен з нас вважає ініціативу колишніх та теперішніх студентів Донецького національного університету щодо надання закладу його імені історично виправданою, цілком справедливою і суспільно корисною. Адже гідним пошануванням поета-борця Василя Стуса ми не лише сплачуємо борг перед його непохитним відстоюванням України в епоху нищівного тоталітаризму, а й демонструємо гідний приклад для прийдешніх поколінь. І надзвичайно прикро, що окремі місцеві чиновники чи то від «надлишку» освіченості, чи то на догоду політичній кон’юнктурі відверто протистоять цьому. Постає запитання – а чи взагалі мають право такі люди представляти Україну, органи влади чи державні освітні заклади?

Сподіваємося, шановний Іване Олександровичу, що Міністерство освіти й науки України не стоятиме осторонь цього важливого питання, а навпаки – докладе максимум зусиль, аби найближчим часом Донецькому національному університету таки було присвоєно ім’я Василя Стуса.

 Підтримати

Про це повідомив сьогодні журналістам на прес-конференції міністр освіти та науки України Іван Вакарчук, коментуючи набули чинності з кінця вересня (після реєстрації в Мінюсті) наказів Міносвіти щодо зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) та умов прийому до вищих навчальних закладів у 2009 році.

Як розповів Вакарчук, тепер правом позаконкурсного вступу користуються лише діти-сироти віком від 18 до 23 років та ті, хто підпадає під дію закону "Про підвищення престижності шахтарської праці".

Цьогорічне державне тестування ненароком виявило доволі неприємну проблему української системи освіти. Виявляється, в Україні є школи, випускники яких не знають державної мови в обсязі, достатньому для проходження тестування. Не знають вони української мови не тому, що нездібні її опанувати- такий результат гарантує програма вивчення мови. Йдеться про так звані школи з національною мовою викладання. Саме вони, батьки випускників цих шкіл вимагають тестування національними мовами. Мотивувати це можна чим завгодно, хоч правами національних меншин, хоч правами людини, але великої державної проблеми замаскувати не вдасться. Система освіти впродовж років незалежності створила неоднакові для всіх громадян умови вивчення державної мови. Проблема виникла з вини попередніх міністрів освіти, керівників гуманітарних відомств, голів урядів і звичайно ж –політиків.. Деяка частина молодих громадян нашої держави свідомо і програмно позбавлені конституційного права повноцінно оволодіти державною мовою. Стосовно цих молодих людей це виглядає як цинічний злочин, адже без досконалого оволодіння державною мовою вони не зможуть досягнути високого соціального статусу, не зможуть бути успішними в громадському і політичному житті, бізнесі. Це тільки зовні виглядває, що скрізь у престижних галузях суспільної діяльності домінує російська. Це тимчасова ситуація, яка розвіється як дим водночас з останніми ознаками колоніального стану України.

Нещодавно один з віртуальних знайомих автора цього допису зробив в своєму ЖЖ симптоматичний в багатьох сенсах запис (із збереженням орфографії та пунктуації оригінала):