Історія

Неділя. Від 13 до 15 години і від 17 до 22 години зібрання “Молодої Просвіти”, читання або виклад, якийсь захід (забава, концерт, вистава).
Типовою програмою гуртків “Молодої Просвіти” було вивчення історії України та української літератури. Програми гуртків складалися їх провідниками за допомогою інструктора філії на кожен рік, для кожного гуртка окремо. Такий порядок роботи був аж до квітня.
У грудні відзначали День “Просвіти”, на якому молоді просвітяни традиційно організовували віршовані декламації. В цей день також гарно вбрані дівчата і хлопці з “Молодої Просвіти” обходили усі хати з почесною збіркою “Дар Просвіті”.
Молоді просвітяни діяли, виростали чесними, вірними дітьми рідного народу. Їх молодий запал виховував і старших. Членів читалень було на Галичині не так вже й багато, але ці люди зробили так багато! [11]
Про тогочасних керівників “Молодих Просвіт” відомо зі спогадів колишніх членів читалень. “Читальня у селі Шешорах на Гуцульщині, - як згадувала її член Оксана Слижук-Палагняк, - постала від ініціативи гуртка молоді. Володимир Павлусевич, гімназист, небіж священика О.М. Рогожинського, привозив, читав сам і давав читати односельцям книжки “Просвіти” та інші українські часописи. У 1925 році отець Рогожинський, на прохання сільської молоді, зголосився до філії у Сколе, а згодом зареєстрував “Просвіту” і у 1926 році збудував читальню. “Молоду Просвіту” очолював М. Драганчук, сільський бідний хлопець, який закінчив курси освітніх інструкторів. Ілько Олексюк згуртував молодь і підлітків у “Пласт”, а коли його закрила польська влада, організував “Луг” [11].
У селі Карів Рава-Руського повіту читальня “Просвіти” існувала ще з 1904 року. Її першим головою був Михайло Бігун. Під час Першої світової війни читальня була знищена. Відновили її у 1923 році його молодші діти Петро й Маруся. Петро Бігун потому був довгі роки її головою, Маруся Бігун – провідницею гуртка “Молода Просвіта”, жіночого гуртка [11].
В одній з найкращих читалень Львова – на Левандівці “Молоду Просвіту” заснував після ліквідації “Пласту” його керівник Володимир Макар. Як згадували поважні люди Леся Пазуняк і Володимир Тусевич, у середині 30-х років у Левандівській читальні підросла й почала активно працювати молодь: студенти, гімназисти, кваліфіковані робітники. Було багато ініціатив, гарячих суперечок, сміху, закоханих пар, хотілося й потанцювати, розважитись. Голова читальні, старий вже отець Прийма дуже несхвально ставився до всяких танців, навіть масового спорту. Під його впливом й батьки почали дорікати дітям. Ситуація ставала сумною. Розв’язали цей смішний конфлікт дуже просто. Молоді просвітяни взялися підготувати Свято книжки й концерт. Отець Прийма схвалив. Написали сценарій. Отримали обов’язковий дозвіл у поліції. Офіційно-урочиста частина всім сподобалась. Молоді показали дійсне знання і любов до книжки, а концерт відбувся з “деякими змінами”. Ведучий оголосив незапланований номер “Наша читальня”. Відслонили завісу. На сцені – хор. Соліст, віддано позираючи на голову читальні, речитативом:
“Як прийду я до читальні,
Гульня та й гульня!
Хлоп з дівчиною вихиляса,
Уха, уха, ха!
Але довго так не буде
Істинно кажу,
Бо, як прийду я в читальню,
Бука покажу”.

Хор, прекрасно зіспіваними голосами, самокритично вторив:
“Бука нам! Бука нам! Бука нам!”
Батьки завмерли від такої зухвалості... Першим почав сміятися отець Прийма.
Так у читальні гармонійно поєдналися творча серйозна праця і забави молоді [11].* * *
Восени 1939 року західноукраїнські землі окупувала Червона армія. В перші ж дні радянська влада заборонила діяльність товариства “Просвіта”, в тому числі її молодіжне крило “Молоду Просвіту” як націоналістичну організацію, ворожу комуністичній ідеології [9,10].