Крути

29 січня 1918 року на скрижалях історії України з'явилася героїчна сторінка, назва якої "Крути"

 Найкращі сини України в бою під Крутами кров'ю своєю легалізували ЇЇ самостійність. "Ці юнаки, - за висловом першого президента України Михайла Грушевського, -поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні. Славна смерть за Україну". Бою під Крутами передувала майже річна дипломатична боротьба за незалежність України спочатку з Тимчасовим урядом, а потім і Раднаркомом Росії. Раднарком 16 грудня 1917 року поставив Центральній Раді ультиматум, за яким вона мала обрати або повну покору більшовикам, або війну через 48 годин. Через два дні більшовицька армія повела наступ на Україну. У відповідь Центральна Рада 22 січня 1918 року видала IV Універсал, за яким Україна проголошувалася самостійною, ні від кого не залежною, суверенною державою.

 Центральна Рада 12 жовтня 1917 року приймає рішення про запровадження загонів місцевої самооборони і підготовку до демобілізації Української армії, яка налічувала майже 400 тисяч бійців організованого війська, що в переважній більшості підтримувало Центральну Раду. Українські частини, що визнавали Центральну Раду, швидко розійшлися по домівках. А от збільшовичені військові частини із своїм ворожим настроєм до української влади залишилися в повному складі і фактично стали значним резервом наступаючого війська більшовиків. 16 січня 1918 року Центральна Рада, зрозумівши, що проголошення безмілітарної держави є помилкою, схвалила закон про утворення добровільної армії. Між тим, понад 32 тисячі червоногвардійців, солдатів та матросів під проводом В Антонова-Овсієнка, застосовуючи тактику одночасного подвійного удару - з фронту силами війська і з тилу силами повстанців, захопили значну частину Східної України та спрямували основні сили на Київ через Чернігів і Полтаву. Крім того, на Правобережжі з боку Жмеринки-Козятина на Київ просувалися частини збільшовиченого гвардійського корпусу. Помалу це кільце звужувалося й наближалося до Києва.

Основний театр воєнних дій охоплював дві гілки залізниць, що вели до Києва - Чернігівську і Полтавську. 17 січня 1918 року тут відновилися бойові дії.  В цей же день Народний Секретаріат (штучно створений більшовиками уряд у Харкові) оголосив війну Центральній Раді. 18 січня В.Антонов-Овсієнко видав директиву про загальний наступ. За п'ять днів боїв на Чернігівській і Полтавській залізницях українські частини зазнали важких втрат. Шансів на перемогу українського війська залишалося мало, але воно продовжувало чинити шалений опір. 28 січня 1918 року до станції Пліски більшовики почали стягувати сили (у цей день прибуло 5-6 потягів) і розташовувати їх у ліску між станціями Пліски і Крути за 2 кілометри перед бойовою лінією українських військ, що займали Крути. Становище Центральної Ради стало загрозливим: у Києві вірного війська обмаль. Більшовики готують повстання, поповнення для фронту немає.

В цей тяжкий час Центральна Рада звертається до молоді із закликом до збройного захисту України. Молодь починає вступати до лав Вільного козацтва і «Куреня Студентів Січових Стрільців».  До куреня вступило 300 чоловік, здебільшого студенти Володимирського університету, учні гімназії імені Кирила і Мефодія, гідротехнічної та військово-лікарської шкіл. Курінь було розміщено в будинку 1-ї військової юнацької школи на Печерську і підпорядковано її керівництву. Особовий склад куреня, як і юнаки (так тоді називалися курсанти) школи, займалися бойовою підготовкою.

 Українське командування, скориставшись паузою у наступі більшовиків, протягом 27-29 січня 1918 року привело в порядок і посилило своє військо на фронті. У Крутах поповнення з Києва зустріла жменька гайдамаків, що з двома кулеметами й однією гарматою стримувала ворога. Військо, що прибуло, відразу ж почало готуватися до бою. Загальне керівництво підрозділами здійснювали керівники 1-ї юнацької школи, їх штаб розташувався на станції в ешелоні. Ліворуч од насипу розмістили три чоти, по 28-30 бійців кожна, студентської сотні, а її четверту чоту, складену з наймолодших віком і тих, хто не вмів стріляти, вивели до резерву. Для підсилення студентів на лівий фланг їхньої позиції перевели підрозділи куреня «Смерті». Вздовж смуги розташування війська спорудили шанці. На правому фланзі укріпилася за насипом залізничної гілки 1-ша юнацька військова школа. Безпосередньо на позиції розташувалися три юнацькі сотні - до 180 вояків, а четверта сотня (до 60 вояків) замикала правий фланг між насипом та станцією, щоб дати відсіч можливому обходу. Фронт оборони українських підрозділів сягав трьох кілометрів.

 Більшовицьке командування під Крутами мало військо в 5600 бійців, які займали фронт завдовжки 5 кілометрів. Отже, сили більшовиків більш як у десять разів переважали сили українців, ще й очікували підходу 1-го Петроградського загону. Наступ більшовиків розпочався 29 січня 1918 року о 10-й годині ранку одночасною атакою з лівого і правого флангів. Він продовжувався, і коли більшовики зазнали значних втрат, особливо на правому фланзі, їх зупинив лише вогонь отієї гармати, що була в українців. Через деякий час більшовики поновили наступ, а їхня артилерія перенесла вогонь на станцію Крути. Внаслідок обстрілу потяг командування разом з вагонами зі зброєю і набоями від'їхав у напрямку Києва, після чого артилерія більшовиків зосередила вогонь на позиціях українських підрозділів. В цей час почали виходити з ладу кулемети. Залишилося обмаль набоїв. Після 14.00 на правий фланг захисників Крут розпочав атаку 1-й Петроградський загін, її підтримав вогнем панцерний потяг матроса Полупанова. Удар цей прийняла на себе четверта юнацька сотня, але стримати не змогла. За таких обставин сотник А. Гончаренко, дочекавшись темноти, наказав відступати. Відступ прикривав залізничний насип, тому обійшлося майже без втрат. Тим часом відступ на лівому фланзі відбувався в дуже складних умовах.

Курінь «Смерті» і студенти залишалися в окопах. Командир студентів вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а потім уже відходити. У рукопашній в першу мить атаки командира було вбито, кількох студентів поколото. Врятували становище рештки куреня «Смерті» та резервна студентська чота зі станції.  Рештки куреня «Смерті» та три студентські чоти почали відступ до потяга в обхід станції і села Крути. Але одна чота студентів вирішила відходити через саму станцію Крути, де й була захоплена в полон. Ввечері того ж дня студентів і гімназистів розстріляли. Перед смертю один із них -хлопець-галичанин - заспівав пісню «Ще не вмерла Україна», її обірвали кулі. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Відступаючи, українські вояки підібрали більшість своїх поранених та вбитих. Юнаки, студенти та гайдамаки куреня «Смерті» різними шляхами дісталися потяга і вирушили у напрямку Києва, руйнуючи за собою колію. Крутянський бій - це зразково і за всіма засадами військового мистецтва проведена бойова оперативна акція оборонного характеру проти більш як удесятеро переважаючих сил ворога. Попри військову поразку, він увійшов в історію як взірець подвигу в ім'я Батьківщини. Більшовицьке військо від Крут і Гребінки розгорнуло наступ на Київ і в боях 8-9 лютого 1918 року захопило його.