Василь ВОЗНЯК 

В Національному педагогічному університуті імені М.П. Драгоманова відритий для всіх охочих дискусійний клуб української сучасної літератури створений осередком „Молода Просвіта”. За більш як півроку існування клуб здобув чимало прихильників. Метою дискусійного клубу є популяризація серед молоді доробків сучасних українських письменників. Учасники дискусійного клубу збираються щочетверга в преміщенні педуніверситету і обговорюють поезію або прозу нинішніх метців пера. З моменту створення клуб набув низку змін та вдосконалень: зокрема з’явилось постійне приміщення (люб’язно надане викладачем кафедри української літеретури та ініціатором створення трупи „Вавилон” Іриною Віталіївною Савченко), кількість відвідувачів літдискусклубу стала більш-менш сталого, а також відбулась зміна ведучих. Спочатку клуб координувала Тетяна Михайлова, тодішній замредактор університетської газети „Драгомановець”, але згодом коли Тетяну підвищують до головного редактора ведучою клубу стає Людмила Завацька. Літклубом вже обговорено ряд творів, серед яких Ірен Роздобудько „Ґудзик”, „Дванадцять або Виживання жінки в умовах не придатних до життя”, „Амулет Паскаля”; Юрій Андрухович „Таємниця”, Любко Дереш „Намір”, Марія Матіос „Шоденник стаченої” та „Солодка Даруся”; „Приворотне зілля” Братів Капранових. 22 листопада розглядалася антологія поезії двохтисячників „Дві тонни”. В подальшому планується обговорення таких творів: Ярослава Литвин „Ігри”, Роман Скиба поезія, Юрій Андрухових „Рекреації”, Любомир Литвинчук „Подорожатор”, казки Сашка Лірника та інші. Не виключено, що за деякими творами сучасників будуть проводитися аудіослухання. Особливістю дискусійного клубу української сучасної літератури є те, що він немає ніяких консервативних рамок чи обмежань  щодо обговорюється твірів, це дає можливість будь-якому читачеві, не будучи літературним критиком приймати активну участь у літературній дискусії.Варто зазначити, що вже згадана Людмила Завацька добряче обдумала „сюжет” розгортання клубу: знайомство, обговорення прочитаного, чаювання, запис думок до „книги відгуків”. Мабуть для неї література це щось більше ніж слова, тому складається враження що її ентузіазму та творчому натхненню немає меж. Тому не дивно, що її перу належить низка новел та поезій. І зовсім нещодавно, 20 листопада, Людмилу обрали ще й головою Макарівського районного осередку «Молодої Просвіти». Тепер вона має намір долучити до просвітянського літературного клубу, ще й талановиту молодь з рідного району.

На початку листопада за сприяння Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту в Кременецькому та Шумському районах Тернопільської області відбулися заходи присвячені 65-й річниці створення Української Повстанської Армії. Організатором цього заходу виступило об’єднання студіюючої молоді “Зарево” яке очолює Віктор Генералюк.

Студенти різних ВНЗ, а також члени багатьох громадських організацій, зокрема, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, ВМГО “Молода Просвіта”, ВМГО “Особистість”, МГО “Патріот України” вирушили зі столиці до міста Кременець, де півстоліття тому, хай і не довго, та існувала маленька Україна, на сторожі якої стояв її цвіт у повстанських одностроях.

Кременецькі гори та Шумські ліси шелестінням листя, жовто-гарячими барвами і сьогодні тихо розповідають про героїчне минуле наших предків.

Під час ІІ Світової війни на території Кременеччини створюються загони Української Повстанської Армії. В районі сіл Антонівці — Стіжок розмістилися табори Крука (ОУН—Б) та Хрона (Микола Недзведський) (ОУН—М), крім того діяла самостійна мобільна група Яворенка. У двадцяти кілометрах від Кременця 1942 року створюється штаб УПА “Південь”. Значно зміцнив підрозділи у березні 1943 року перехід до лісу української поліції з Почаєва, Шумська, Кременця, ст. Олексиниця.

Саме в цих лісах відбулися найзапекліші бої повстанців, найбільший з яких відбувся 24 квітня 1944 року в урочищі Гурби. Тридцяти тисячний загін НКВС з важкою артилерією та літаками оточив місцевість, де містився штаб УПА. У лещатах виявилося близько 5 тисяч повстанців. Трагізм події поглиблювало те, що в оточення потрапили переважно новобранці, які ще не мали військового вишколу. Бій тривав протягом трьох діб та попри всі переваги противника повстанці вийшли з оточення. Цю операцію очолював відомий командир УПА Василь Кук.

Кременчанин, Віктор Юрченко, ветеран війська ОУН—М, який брав участь в цьому бою розповів нам про події того часу, а також провів стежками, де 65 років тому на вічно залишилися сотні його друзів та рідних. Здригалася душа, наверталися сльози, коли з його вуст лунала присяга вояка Української Повстанської Армії.

З часу проголошення Незалежності України і до сьогодні жодної державної копійки не було виділено для впорядкування музею повстанської слави. За кошти діаспори було відновлено місця, де знаходився штаб УПА “Південь”, капличка, літній клас повстанців, цвинтар. Та, на жаль, з часом вони потребують більшого догляду, ремонту. На Рівненщині є меморіальний комплекс військам Медвєдєва. А тут — дерев’яний зруб до якого веде розбита дорога.

А наші можновладці надають перевагу лише особистим інтересам. Місцеві жителі розповідають, що з гір час від часу доносяться постріли. Це полюють державні мужі в неповторному Медоборзькому заповіднику, на приватизованих угіддях Леоніда Кравчука.

На зустрічі з 97-річним старожилом Шумського району ветераном УПА, багатолітнім в’язнем сталінських таборів Миколою Омельчуком, ми дізналися, що він й досі не отримує державної пенсії, бо мовляв вважається ворогом радянського народу.